Неділя, 28.04.2024, 06:54
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Форма входу
Пошук
Календар
«  Серпень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Архів записів
Друзі сайту
[25.08.2015][Мої статті]
Причина рака – остеохондроз, грыжи межпозвоночных дисков, сколиоз, кифоз, зажим нервных волокон половых органов, побои, сломанный копчик (0)
[03.06.2014][Мої статті]
Вернуть к жизни за три дня! (0)
[25.02.2014][Мої статті]
Cамооборона у Музеї в Пирогові! (0)
[12.01.2014][Мої статті]
Янис Вакуленко: Ищем следы 2000 латышей в Украине (0)
[11.01.2014][Мої статті]
Яніс Вакуленко підтримує плакатні зібрання (0)
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Кременчуцький край

Головна » 2013 » Серпень » 1 » Козельщина жахливіша за Катинь
13:14
Козельщина жахливіша за Катинь

        Козельщина жахливіша за Катинь


 

ХХVIII

Перед бідою

 

У той пам’ятний день, коли станичний отаман Данило Краснощоков влаштовував урочистий прийом на честь повернення Матвія Булавіна, Михайло довго розмовляв з ним на одинці. Спочатку Краснощокова чомусь цікавило лише одне питання, тому він напрямки і запитав:

 – «А как это так, Матвей, могло произойти, что ты из Булавина превратился в Соловьяненка

До такого обороту справи Михайло, по-правді кажучи, не був готовим, але не розгубився. Він тільки зрозумів, що потрапив між двох вогнів. Йому нічого іншого не залишалося, як щиросердно сповідатися перед отаманом, тим більше що йому особливо і вигадувати, щось таке незвичайне, не доводилося. Хіба що деякі подробиці краще було упустити. Свою розповідь козак розпочав із того моменту, що начебто пам’ятав.

– «Раненых и убитих в бою погодя подобрали под воронежские крестьяне. Нас на телегах местные перевезли до какого-то затерявшегося в бескрайних степях села Криницы. Женщины, по христианскому обычаю, обмыли тела мертвых и перебинтовали раненых. В деревянной старенькой церквушке, кажется св. Николая, седовласый батюшка Владимир отправил всенощную заупокойную службу. На следующий день, под гулкий бой церковного набата и пением псалом, всем селом люди провели в последний путь убиенных. И уже на погосте со словами:

– Мир праху твоєму! –мужики похоронили и красных, и белых в одной братской могиле.

Буквально через несколько дней, откуда ни возьмись к нам прискакали красные. Видно кто-то с комбедовцев донес, и нас всех без розбору, еле живых, как скотину последнюю, погнали под конвоем в уездный городок. Я тогда взял из кучи хламья, как вияснилось позже, не свою гимнастерку. Сначала меня хотели вместе с ранеными офіцерами расстрелять, но при обыске нашли в боковом кармане моей гимнастерки мандат на имя убитого красноармейца Михаила Свиридовича Соловьяненка. Вот так я и стал буденовцем Соловьяненком. Тем более, что от взрыва гранаты, разорвавшейся со мною рядом в бою, меня тогда порядком контузило и я потерял частично память. У врачей это называется амнезия. Вот помню все: как нас подобрали, а что до этого было со мной и кто я такой на самом деле хоть убей, не помню. Несмотря на это, меня несколько дней допрашивали чекисты и избивали до потери пульса. Не добившись ничего толкового, комиссары бросили меня в камеру к смертникам. Продержав в подвале, где-то так с неделю, среди приговоренных к расстрелу и в конце концов поняв, что я не то что своего командира, а даже имя родной матушки не помню меня сначала хотели пустить в расход. Даже к стенке не однократно ставили. Бывало всех постреляют, а на меня как на того юродивого патрона не хватает. Ну а потом видать передумали, толи руки марать али не захотели патрона на меня переводить, да только отпустили на все четыре стороны. Далее была учеба в Харьковском институте транспорта, по окончанию которого, меня направили на работу в одно из государственных учреждений Харькова «Угольпром». Там у меня не сложились взаимоотношения с руководством, у руля которого стояли недалекие люди с четырехклассным образованием. Ну, а наглости у комиссаров, скажу вам, было с избытком. Само собою, разумеется, на фоне дураков подобные чинуши мечтали, вместе с недоучкой Сталиным, видеть себя гениями. Но в моих глазах они всегда оставались полными невеждами. Вот посему меня и сослали на село председателем колхоза, якобы подымать сельское хозяйство. Мое открытое выступление против проводимой на селе политики ЦК ВКП (б), обращенной на уничтожение хозяйственного крестьянина – середняка и украинской интеллигенции, послужило причиной ареста и дальнейшего приговора ревтрибуналом к расстрелу. Правда, с некоторой отсрочкой в исполнении. Ну а все остальное вам известно».

Тут було над чим замислитися Краснощокову, який походив з аристократичної родини, а за одну лише таку приналежність чекісти вже розстрілювали. На початку 40-х років репресії, які творилися на Великій Україні, з деяким відставанням у часі почали проявляти себе на Дону і Кубані. Отаман розумів, що прибулець був правим. Настав час приймати певні упередження, щоб подібний голокост не проявився у повному обсязі і у них. Судячи з того, як більшовики розправилися зі своїм однопартійцем М.Соловьяненком, то входження до більшовицької партії людожерів не давало нікому жодних шансів на виживання. Мов павуки тарантули у банці, вони пожирали собі подібних навіть, як то синів М.Коцюбинського, І.Франка і Г.Петровського і вірних лакуз Скрипника і Якіра, Косіора і Тухачевського… цей ряд при бажанні можна продовжити до безкінечності. Після цієї розмови Данило Краснощоков не спав цілу ніч, а на ранок зібрався і не кажучи нікому ні слова, скочив на свого вороного і ускакав. Як пізніше з’ясувалося, він подався на зустріч з отаманами сусідніх станиць. Треба було негайно скликати козацький Круг і рятувати людей від насуваючої біди.


Переглядів: 414 | Додав: Надніпрянський | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: