Козельщина жахливіша за Катинь

ХХІX

На цвинтарі ілюзій

Ну а родина Матвія, після зустрічі з станичним отаманом, поверталася на свій хутір вже запізно. Їхали усі вкрай втомлені, але задоволені виказаною до них увагою і до батька повагою. Тут навіть Анюта не втрималася і собі задиристо так заспівала:

«Зачем тебя я, милый мой, узнала

Зачем ты мне ответил на любовь?

Ах, лучше бы ягорюшка не знала,

Не билось бы сердечко мое вновь.»

Нарешті, на обрії крізь пітьму з’явилася стара груша, що росла прямісінько біля хати. Місяць, наче іграшковий серп, розмістився на її маківці помаранчевою скибкою, а за гілочки, мов груші, рясно так почіплялися зорі. Навколо було тихо і напрочуд гарно. Цвіркуни нестихаючим хором заполонили простір степу, як здавалося аж до самого неба. Тільки з віддаленої балки їм протяжно вторила жаб’яча капела. Допоки Михайло розпрягав коней і порався по хазяйству, Анюта подоїла корівку і пішла вкладати спати дітей, бо їм раненько треба було вставати до школи. Біля колодязя Михайло помився у відносно теплій воді, нагрітій за весь день у діжці. Викуривши одну, дргу цигарку, він зайшов до хати. Переповнені багатими враженнями і хвилюванням діти, тільки доторкнувшись до подушок, відразу поснули. Отож, коли Михайло увійшов до хати, то всі вони, як один, смачно посопували на печі. Він тихесенько роздягнувся, щоб не розбудити нікого, і ліг скраєчку на ліжко. Здавалося, що втомлена за день своїми переживаннями козачка теж заснула не дочекавшись його. Та якби ж то так. Тільки-но Михайло заплющив очі, як Анюта начебто ненароком обернулася до нього і поцілувала прямісінько у губи. Її теплі груди доторкнулися до його торсу. Анюта була, як її мати родила. Михайло фізично відчув магнетизм двох сердець. Знову ця природна стихія викликала у них зливу почуттів. На бильця ліжка полетіло нікому вже не потрібне простирадло. Здавалося, що від жагучої пристрасті одне до одного їх серця ще трохи і розірвуться на пелюстки троянд. Від такого шаленого нападу болю і водночас задоволення Анюті ніколи не було так гарно. Ватра їх бажань, ще трохи і мала запалити усе навколо, мов сонце в пустелі перекати поле. Скільки то було з ними вони не могли знати, та всьому рано чи пізно буває край. Настала мертва тиша, але коханцям здавалося, що їх серця, мов велетенській годинник, гучно відбивають тепер вже в унісон мить того, як кіт наплакав, їхнього щастя. Саме у такі хвилини і здійснюються найпотаємніші мрії. Анюта безсило, мов біла лелека крилами, прикрила собою коханого і бажаного їй чоловіка від жахіть жорстокого світу. Михайло міцно обіймав і цілував її в оті жадані груди, що мав білі наливні яблучка засипали йому обличчя. Вона безпорадно борсалася і тріпотіла, як зловлена у мережі золота рибка. Отак, маючи вже трьох дітей, іноді жінки і не здогадуються про те, що можна і померти не відчувши отого шаленства почуттів.

– «Если б не ты, то я никогда в жизни не почувствовала бы себя по-настоящему женщиной,» – вирвалося мимоволі у Анюти. З очей у неї покотилися йому на груди жагучі перли сліз щастя.

.– «Видишь, милый, женщину никогда не обманешь. Я знаю точно, што ты не тот, за кого себя видаєш. Но ничего не могу с собой поделать. Тебя, голуб мой ясный, я сразу заприметила – задолго до того, как нас за столом обвенчали. Еще у крыльца дома Булавиных понравился ты мне. Да вот только могла ли я тогда хотя бы на одну минутку допустить, што так рядом можна пройти мимо своего счастье. Я то верно ждала Матвея и ежели б не ты, так бы и увяла на своем хуторе, как цвет калины возле плетня. Меня то с Матвеем обвенчали родители мимо нашей воли», – розпочала свою сповідь козачка.

 – «Как то на ярмарке, старый Парамон Булавин за стаканом винца захмелев сговорился с моим отцом Платоном Круком. Ударили они по рукам и пропили, точнее сказать втопили в стакане водки наше счастье. Противиться воли родителей у нас не принято. Вот так многие наши бабоньки и досель коротают свой горемычный век не изведав, а ни любви, а ни ласки мужской».

Ось так, поєднавшись навіки, закохані непомітно для себе одночасно заснули. Швидко, як мить, пролетіла ще одна ніч. Солов’яненко потроху почав входити у колію домашніх проблем. Встав раненько і віднайшов в сарайчику теслярський інструмент. Він погострив сокиру і розвів зубця у пили. В першу чергу приймак прийнявся за ремонт баньки. Це вже ні в які двері не входило, щоб у хаті купатися у ночвах та ще при дітях. Анюта весь час, поглядаючи у вікно, не могла нарадуватися своїм роботящим і здібним чоловіком. З дверей і вікон баньки тільки видно було, як вилітали гнилі дошки і лаги. На вечір намічалася генеральна банька. Михайло в першу чергу  поспішив перекласти новою цеглою піч. Закінчивши з підлогою, він наносив у вмурований казан води і трохи перегодя протопив, щоб глиняна обмазка трохи підсохла і відразу не потріскалася. Анюта погукала свого трудоголика на обід. Вона приготувала справжній борщ з пампушками і засмажила з картоплею гусака. Тільки Михайло встиг поправити паркан, як зі школи повернулися діти. Звісно всі принесли добрі оцінки, щоб порадувати батьків. Далі черга дійшла й до стайні. Конику Орлику теж припав до душі козак і він мов вірний пес ходив за Михайлом усюди. Бувало, той піде на косовицю, а коник тут як тут. Анюта з того сміялася:

– «Ой, Матвеюшка, мастак ты приворожить. Вон даже Орлик и тот за тобою всюду побивается.

На вечер Анюта невідома звідки дістала прибережені для такого випадку березові вінички на яких і зозуля не кукувала. Матвій наносив у вмурований казан води, натопив і добре запарив в окропі березові гілочки. Наповнена пахощами гаю і паром банька готова була до випробування. Найпершими звісно пішли банитися дівчата з Анютою. Олексій вже був у тому віці, що навідріз відмовлявся з ними йти купатися, а тільки з батьком. Шалений вереск Марусі і Оленки було чути звідти. Викупавши дівчат, Анюта позамотувавши їх, як монашок, в простирадла, привела до кімнати. Дійшла черга тепер і до Олексія. Добре пригостив синка віничком Михайло загорнув того у рушник, як то роблять з малятами і приніс цю сяячу щастям дитину до хати. Поклавши дітвору просихати на печі, Анюта заявила, що треба, врешті-решт, з віничком добре побанити і батька. Звісно її дружньо і одностайно підтримав весь хатній загал:

– «Мамуся, дай йому жару!» – в один голос вимагала задоволена купанням дітвора.

Діватися було нікуди і Матвій, як той стрілець царя Петра І перед стратою, під конвоєм голубоокої Анюти змушений був підкоритися більшості. Набравши вдосталь жару, камінь в баньки видавав сухим паром і вже не видно було не те що підлоги чи стелі, а навіть віконця. Та Анюта не угамовулася все піддавала жару, щоб врешті-решт віддячити Михайлу за те задоволення, що приніс він їм. Розпашіла козачка здавалося йому в тумані вже грецькою богинею врожаю і землеробства Дєметрою, створеною з рожевого мармуру. Та Анюта розійшлася не на жарт:

– «Ах, бесстыжие твои зеньки. Неужто я не догадалась, как ты подсматривал за мной в первый раз, когда я купалася в ночвах. Ну, так получай березовую кашку за это.»

– «А я то тут причем? Сама наказывала никуда по сторонам не поглядывать, а только зреть в окно. Ну а там, как в зеркале, естественно, была видна только твоя фигурка».

– «Ах ты, несчастненький, может тебя еще и пожалеть! Не мог, бедненький ты наш, догадаться сам закрыть свои бесстыжие глаза.»

– «Клянусь, пробовал, вот те крест, причем и не раз закрывал очі. Но они, ты мне не поверишь, сами по себе розкривалися и я не мог оторвать их от тебя».

– «А, так ты еще измываешься надо мной», – врізала віником нижче спини Анюта.

Весь червоний, мов варений рак, чоловік не втримався і скочив з лави. В іншу хвилину він підхопив на руки свою кохану жінку і обережно поклав на поличку. Михайло обціловував її усю, неначе мала дитина неперевершеного ґатунку ляльку. Анюта від дотику його губів до грудей і живота шалено борсалася ногами і весь час намагалася кудись втекти, але вже не могла з собою щось вдіяти. Врешті, обхопивши його тулуб, як щупальцями восьминіг, вона притисла міцно до своєї плоті і застогнала встреленою чайкою, не в змозі стримати відчайдушний свій крик душі. В баньці боятися їм не було чого. Нарешті вони залишившись один на один зі своїм коханням і як мовиться допалися, як дурінь до мила. Мабуть минула вічність, коли загорнуту у чисте простирадло, покупану і вкрай виснажену рожеву Анюту до хати вніс на руках Михайло. Він обережно поклав її на ліжко. Діти ще не спали, а тому з печі тільки допитувалася:

– «Ну как, мамочка, вы ему дали?»

– «Ой, родненькие вы мои, не переживайте, ваш папаня получил от меня все до капельки по заслугам».

– «А мы это и так поняли, особенно когда ты крчала не своїм голосом». – Несподівано вставили оте недоречне зауваження дівчата.

Анюта чмихнула і лише перепитала :

– «А что и правда было слушно даже в избу, как я вашому папане давала прикурить?»

– «Ой, мамочка, еще как было слышно, мы сначало подумали, что вы там ошпарились.»

Тут вже Михайло не втрималися і зареготав. Сміялися всі і так, що здавалося реготала навіть їхня хата і ось-ось мала розвалитися. Лампадка під образами нарешті догоріла і згасла. Ніч і втома полонили усіх. Перші поснули діти, а Михайло і Анюта міцно обійнявшись і злившись в одно ціле, ще довго пошепки вихвалялися, які вони запальні і ненаситні в коханні.