Козельщина жахливіша за Катинь

ХХXIII

Міст через Дніпро

« Отряд, котрому было приказано оборонять мост,

по неизвестным причинам ушел. Ополчение, как видите,

откатилось и уже не в состоянии оказать организованное сопротивлениее. Воинских частей в городе нет. »

(Г Терещенко, Л.Евселевский "Ополченцы” стр.95)

Панічно відступаючи, червоноармійці під командуванням переважно російських офіцерів забули навіть підірвати Крюківській залізничний міст. Ось чому ланка нічних бомбардувальників сформована виключно із дівчат, пілотів авіаклубів, на своїх учбових літаках У-2 (Полікарпова) безпорадно намагалися розбомбити міст через Дніпро. Проте, той, мов зачарований, залишався неушкодженим. Саме тоді командир жіночого бомбардувального полку М.М.Раскова особисто отримала попередження за невиконання поставленого перед її підрозділом завдання в умовах військового часу. А це загрожувало якщо не розстрілом, то принаймні дисциплінарним батальйоном. (« Дісбати » – підрозділи смертників при НКВД в РККА були створені в якості покарання замість розстрілів. Військові трибунали відправляли пачками до « дісбатів » не тільки чоловіків, але на жаль і жінок). Тому, Марина Михайлівна змушена була сама летіти і ціною навіть свого життя, виконати поставлене командуванням завдання. Лише із другого заходу їй поталанило влучити у ферму зачарованого мосту. Так що інформація про те, що Крюківській міст був підірваний німцями під час їхнього наступу свідчить про дилетантство у військовій справі так званих історіографів. Саме відсутність переправи і призвело до місячного тупцюванню німців в очікування плав засобів із Німеччини, аж до 9.ІХ.41 р. під Кременчуком. Тому, щоб там не казали, оті кремлівські Оніки-воїни, подібні непередбачені планом «Fаll Barbarossa» ( Авт. назв. на честь нім. імператора свящ Римської імперії Фрідріха І ) затримки понад два місяця на Україні і призвели німецьку операцію «Blitz Krig» (Авт. блискавична війна) до зимової затяжної компанії, а відтак до зміни стратегічного напрямку наступу від Москви на Кавказ і Сталінград.

А в 41-му це відбувалося так: ще не встигли всі відступаючи підрозділи РККА перейти через Крюківській міст на лівий берег Дніпра, як налетів «кукурузник» і ближня до берега ферма мосту від вибухової хвилі авіабомби обвалилася. Та попри це, зробив із дощок зверху накат на залишки від конструкцій мосту, червоноармійці продовжували перебиратися на лівий берег Дніпра.

Молодший лейтенант-артилерист, перебравшись через імпровізовану переправу очам своїм не повірив: на березі сиротливо стояли кинуті цілісінькі гармати 56-го зенітно-артилерійського дивізіону протиповітряної оборони із повним комплектом снарядів. Не довго думаючи, він вихопив із кобури свій пістолет «ТТ»(Токарєва) і під загрозою розстрілу на місці кожного за дезертирство, почав укомплектовувати відступаючими бійцями розрахунки до гармат. Серед цієї різношерстої публіки були і справжні артилеристи, які невідкладно почали курси перепідготовки конюхів, писарчуків, саперів і просто піхотинців на артилеристів. Пояснивши їм, що і до чого він наказав провести розвідку місцевості. І тут, на диво, його пронирливі бійці натрапили на залізничний телефон, якій навіть працював. У слухавку відповіла залізнична станція Полтава. Лейтенант попросив терміново покликати до телефону кого не будь з командирів. Пауза затягнулася на кілька хвилин і, нарешті, молодцюватий тенорок, прокашлявшись для солідності, обізвався:

– На проводі черговий офіцер по залізничному вокзалу Полтава слухає вас.

У двох словах молодший лейтенант ознайомив того штабіста із ситуацією, яка склалася в Кременчуці. І тут знову виникла незрозуміла затримка. До телефону підійшов по всьому видно «особист» (на базі 5-го відділу «ГУГБ» в 1941р. було утворене 2-е управління особових відділів НКВД при військових частинах, пізніше названих «Смершем» – смерть шпигунам.).

– «Слышишь ты, фашистская твоя морда!» – Не сіло не впало, раптом пролунало у відповідь з Полтави.

– «Кременчуг давно занят немцами. У нас уже третьего дня сидят здеся все работники гаркома партії і утверждают, что по улицам Кременчуга ездят танки с крестами, а ты мне тут лапшу на уши развешиваешь. Назови свою фамилию, и я клянусь всем на свете, что найду тебя, из под землі откопаю – предательская твоя морда! Слышишь ты немецкий халуй! Да я тебя лично расстреляю и всех твоїх ублюдков вместе с родителями! Да мы, таких как ты пачками расстреливали, без суда и следствия….»

Після зливи образливих слів у свій адрес, на які ніколи не скупилися працівники ножа і сокири, та ще подібного рангу, молодший лейтенант попрохав – доповісти про нього особисто головнокомандуючому військами Південно-Західного напрямку товарищу Будьонному. На протилежному кінці проводу відбулося якесь збентеження і розмова обірвалася. Через деякий час знову задзвонив залізничний телефон. У апарата був сам маршал СРСР С.М.Будьонний. Артилерист привітався і нагадав Семену Михайловичу про останню їх зустріч вдома на день народження його батька, з яким той разом воював у Громадянську війну у Першій конній Армії. Потім розповів йому про організовану ним оборону на лівому березі Дніпра і попросив у головнокомандуючого підмогу. Будьонний похвалив його за розторопність і вислав на допомогу захисникам міста тільки-но змайстрований в депо панцерпотяг «Маршал Буденый» і батальйон 1055-го стрілецького полку. На чолі із першим секретарем обкому В.С.Марковим до Кременчука з’явилася ціла бригада обкомівців на розбору кричущого факту панікерства збоку колишніх партійних керівників міста. Винні негайно були арештовані і покарані. Майже місяць до 8 вересня йшла оборона міста. За цей час залізничники Кременчука вивезли понад 1100 вагонів із матеріальними цінностями.