Досліджуючи перебування японських військовополоненних на території Кюківського гранкар’єру в 1946 - 49 рр. , дослідницька група на чолі якої стоїть Анатолій Шолудько,. 1липня 2013 року,в черговий раз  відвідали Крюківський гранкар’єр і його околиці,зустрічалися  зі свідками цих подій, та мали розмову з директором кар’єру, Коротуном Ігорем В’ячеславовичем,розмова відбувалася в теплій,дужній обстановці в його власному кабінеті,в ході якої директор  повідомив що, ніякої картотеки що,до перебування японських військовополоненних у їхньому кар’єрі не збереглося,але йому відомо що декілька споруд і зокрема адміністративну будівлю, побудували саме ці військовополоненні  японці. Ігор Вячеславович також пообіцяв всіляко сприяти в рослідуванні, очолюваній Анатолієм Шолудько незалежній дослідницьській групі,та пообіцяв зібрати детальнішу інформацію,щодо перебування в цьому  кар’єрі японських військовополоненних.

      Вийшовши з адміністративної будівлі, дослідницьська група помітила стареньку бабусю з літньою жінкою,які виходили з фіртки за адресою вул.Крупської,67 , паркан якого премикає акурат  до адміністративної будівлі кар’єру , представившись ми  звернулися до них із запитанням,чи не знають часом вони щось про військовополоненних японців,які працювали в Крюківському гранкар’єрі 1946-49 рр. Старша жінка попросила щоб її прізвище не фігурувало ні в яких публікаціях,і коли ми дали згоду на це, воа нам  розповіла,що японці працювали в кар’єрі,били каміння, вручну вантажили ваганетки камінням,які піднімалися лебідкою до гори де потім дробилися на  фракції. японців   було  цілий кар’єр, і їхню кількість не можливо було порахувати, а мешкали вони в бараку  за нинішньої  адреси вул.Крупської,32,що розташовано поруч з кар’єром , японців вона  охарактеризувала , як дуже добрих та порядних людей,додала що один  з них врятував їй життя, кинувшись витягувати її ,18 літню дівчину,рятуючи від завалу,в той час ,як всі лишень затаївши подих,  спостерігали,та ніхто з працівників, а ні з конвою не наважилися її рятувати . Також вона згадала,що вони були настільки змучені від непосильницької,тяжкої праці  та голодні ,що були змушені в окресній околиці ловити навіть  плазунів ,щоб хоч якось,їм прохарчуватись та вижити...

 Дослідницьська група краєзнавців мала зустріч також з Трофимовою Людмилою Федорівною, що мешкає в буд.№23 по цій же вулиці, ,яка повідомила що в її дитячій пам’ті закарбувалося те що низькорослих японських військовополоненних кожного дня ,зі сторони кар’єра водили на роботу в бік Кременчука,проходили вони  по біля людських огородів, та були наскільки голодні,що навіть помідори зелені зривали, і вона семирічна дитина ,навмисно залишала на шляху просування  колони в’язнів, кучки з овочами,щоб підтримати голодних бранців,тому що цих японців було їй дуже шкода.Вечором вони знесилені поверталися по тій же самій дорозі до свого бараку....

     Це свідчить,що вони працювали не тільки в гранкар’єрі,а ще й розбирали завали в місті Кременцуці,яке було зруйноване на 97 відсотків, під час наступу радянської армії.

       Вирогідно відбудовувалися об’єкти що належали до «МПС СССР»

     Розслідування і надалі тривають. Спрбуємо детальну відповідю надати в цих та інших питаннях  в наших подальших публікаціях,далі буде ще цікавіше...

                                                                                                             АнатолійШолудько