V

Наслідки радянсько-нацистcької угоди

Згідно таємної угоди між Й.В.Сталіним і А.А.Гітлером, яка отримала назву за прізвищами підписантів – голів урядів двох держав «Молотова-Риббентропа», у червні 1940 р. до складу СРСР відійшли окрім половини Польщі також Бессарабія і Північна Буковина. 21 травня 1941 року за підписом Наркома внутрішніх справ СРСР Л.П.Берії, до начальника управління НКВС східних і північних областей СРСР, була направлена секретна шифрограма про прийняття Урядом СРСР рішення «Про переселення на 20 років перебування членів родин, голови яких були репресовані або знаходяться на нелегальному стані». На підставі чого 14 червня 1941 р. Нарком СРСР Л.Берія і підписав план-заходів по виселенню з прифронтової зони 60 тис. населення. Для виконання цього плану необхідно було підготувати місця в таборах зайнятих як «ворогами народу» так і польськими військовополоненими. Ось чому 4 квітня 1941 року заступник наркома Чернишов і начальник тюремного управління НКВС М.І.Нікольський представили на підпис Наркому ВС СРСР Л.Берії постанову «Про застосування до всіх соціально-небезпечних елементів вищої міри покарання». Так до січня 1942-го року було розстріляно на Україні – 8789 чоловік.

Уніч з 12 на 13 червня 1941 р. о 2 год. 30 хв. почалося масове виселення родин із малолітніми дітьми і вагітними жінками та немічними людьми.

В Путивльський табір НКВС СРСР – 3 тис. людей.

В Козельщанський концтабір НКВС СРСР – 5 тис. людей.

В Кустанайську, Кизил Ординську, Омську області – 11 тис. людей.

В Новосибірську область – 10 тис. людей.

Згідно цього, по суті злочинного, плану із Молдови в Козельщанський концентраційний табір НКВС СРСР станом на 13 червня 15-00 було виселено 13980 осіб. Із них 6120 чоловік було вивезено зі ст. Глибока, а не з Кишинева, ешелонами № 228-231 по Південній залізниці в напрямку «Одеса-Харків» через Кременчук. При цьому три ешелони №№ 229,230,231 проминувши залізничну станцію Козельщина, місце призначення Козельщанський табір НКВС СРСР, чомусь прибули на наступну проміжну з Полтавою залізничну станцію – Ганівка. Остання знаходилася на відстані від попередньої ст. Козельщина за 4,5 км. Із настроїв конвойних військ  відомо, що ті як найскоріше завжди намагалися "сплавити” – передати контингент депортованих  табірній команді. А тут виходить якійсь абсурд, неначе конвоїри  шукали собі зайву проблему – робити з арештованими зайвий гак у 5, 9 км., та ще через степи і битим шляхом. Тому версія повернення в’язнів з навмисним ускладненням шляху етапування до Козельщанського табору НКВС СРСР відпадає. Нам нічого іншого не залишається як констатувати, що перша партія із 3791 осіб депортованих з території Румунії – Молдовської СРСР, ніколи більше живими не прибула до пункту призначення. Як повідомили старожили Козельщини вони окрім польських офіцерів ніколи не бачили на території Козельщанського собору цивільне населення.

 Отож, виходить не випадково літерні ешелони №№ 229, 230, 231 проминувши ст. Козельщина, де на відстані 560 метрів від залізниці містився Козельщанський табір НКВС СРСР, прибули на залізничний полустанок Ганівка, що знаходився за шість кілометрів, якщо брати ґрунтовим шляхом, до пункту призначення. Навряд чи це було простою випадковістю, але саме поблизу с.Ганівка до війни базувався військовий підрозділ хімічних військ РСЧА. Тому висновок напрошується сам по собі.

Таблиця №1

Виписка з журналу відправки літерних потягів з Молдови станом на 13-16 червня 1941 року.

Додаток: Ешелон № 233 відправлений був із Чернігова тільки вже не з громадянами Молдови, а з українцями. Правоту висновку доводить впровадження Урядом СРСР політики виселення і українців з споконвічних їх земель,  ще до початку Німецько-радянської війни 1941-1945 рр..

Підводячи тільки не повний підсумок, можна стверджувати, що на Полтавщині в селищі Козельщина, на території жіночого монастиря  Різдва Пресвятої Богородиці і в підземеллях, було закатовано або розстріляно енкаведистами, за різними підрахунками, понад 12 тис. безневинних жертв радянського режиму. До того числа увійшли біля 5 тис. польських офіцерів. Таємні  ями сховища в навколишніх проваллях, глинищах монастирської цеглярні, у братських могилах жертв білогвардійських розстрілів під час громадянської війни та в ближніх і дальніх піщаних кар’єрах чекають своєї черги на перепоховання за християнським звичаєм без вини убієнних людей.

Звертаю увагу на наведений в таблиці графіку відправлень залізничницею громадян із Молдови на самому початку 1941 р. і ешелону № 233 з Чернігова. Проте, у цьому немає нічого такого не природного, і то не є поодинокий випадок. На жаль, цей факт підтверджує інформацію про примусове переселення у повному складі колгоспів і підготовку до переселення цілих районів з України для  заселення звільнених від українців чорноземля  переселенцями з РСФСР. Тому треба шукати іншу таблицю прибуття залізничних ешелонів з нечорнозем’я та Поволжя  РСФСР починаючи з голодоморів: 1921-22; 1932-33; 1939-41; 1947-48рр.. Треба не забувати, що демографічна бомба уповільненої дії закладалася радянським тоталітарним режимом ще з 1921р. Наслідки її ми вже пожинаємо зараз. Наявність збройних сил опору в Україні і значна кількість українців у лавах Червоної Армії, завадили 12-ій і 25-ій каральнім дивізіям НКВС СРСР втілити в життя, ще одну чорну справу, а саме:

а) Поширити голодомор 1947 р. на західні терени України;

б) Вивезти повністю сільськогосподарське збіжжя з України;

в) Депортувати українців, як татар, молдаван і прибалтів.